С нами можно связаться:

+38 (044) 228-32-54

с. Софиевская Борщаговка,
ул. Волошкова 28А
office@osobnyak.com.ua

Старовинні особняки Київської Швейцарії

До цього часу вражають нас своєю красою старовинні київські особняки.

Тому не викликає здивування той факт, що при зведенні об’єктів індивідуального житлового будівництва сьогодення поряд із використанням так званого «сучасного стилю» широкого застосування набула також вільна інтерпретація архітектурних стилів та художніх прийомів минулого.

Проте, на жаль, не кожна стилізація є вдалою. Непоодинокі випадки, коли відсутність культури призводить до появи споруд, котрі за своєю архітектурою та стилістикою позбавлені смаку. У даному контексті особливо актуально постає проблема виховання у замовника доброго смаку, здатності правильно оцінювати позитивні якості сучасної архітектури. Адже саме споживацька кон’юнктура змушує архітекторів прилаштовуватися до смаків клієнтів і створювати високоліквідні об’єкти низької якості. Маємо надію, що ретроспективний огляд малоповерхової житлової забудови однієї із історичних частин міста, а саме, Лук’янівки, буде корисним як для широкого кола дійсних та потенційних замовників, так і для сучасних проектувальників. Проілюстрована дана стаття фотографіями з натури, зробленими із найбільш знакових, на думку автора, особняків.

Топонім «Лук’янівка» походить вірогідно від імені Києво-Подільського цехмейстера Лук’яна Александровича, якому тут належали великі земельні ділянки. Як район заселення Лук’янівка відома ще з середини ХІХ століття. Після руйнівної повені 1845 р., коли вода в Дніпрі поблизу Києва піднялася на сім метрів, вона почала інтенсивно розбудовуватись мешканцями Подолу. У той час, коли Липки сформувалися як район садибної забудови, де селилися представники вищої місцевої адміністрації, а Поділ був ремісничо-торговою частиною міста, де мешкали всі, причетні до цього виду діяльності, на Лук’янівку з часом звернула увагу трудова інтелігенція.

Згідно з даними дослідників О. Друг та Д. Малакова: «Тут, на узвишші, на відміну від долішнього Подолу, і кліматичні умови були кращі, і не було такої скупченості, відчувався простір і дихання гаїв та дібров, та й життя обходилося дешевше. Завдяки майже прямій головній артерії та прокладеній по ній трамвайній лінії у 1894–1895 рр. зв’язок з центром теж був зручний. Згодом трамваї ходили вже від В. Дорогожицької по Осіївській, Овруцькій, Нагірній, Багговутівській та Макарівській, сполучаючи від 1904 р. Лук’янівку з Куренівкою. Цей останній відтинок, що пролягав по схилах Реп’яхового яру, за свою мальовничість навіть дістав поетичну назву «Київська Швейцарія»... Лук’янівка межувала з урочищем Сирець, що вважалося, втім, як і сама Лук’янівка, особливо її нагірна частина, дачною місцевістю». Сукупність цих факторів сприяла формуванню унікальності цієї історичної частини Києва, а її камерні, сповнені ліризму особняки мають свій, тільки їм притаманний романтичний шарм.

Заслуговує на увагу і їх історична цінність, адже серед мешканців Лук’янівки початку ХХ століття велика кількість визначних особистостей і відомих імен. Це художники: А.А. Крюгер-Прахова, П.О. Мазюкевич, В.К. Менк, О.О. Мурашко, В.Д. Орловський, М.К. Пимоненко, І.Ф. Селезньов; письменники: І.С. Нечуй-Левицький, Олена Пчілка; громадський діяч І.І. Щітківський; композитори: Г.А. Бобіньський, М.Д. Леонтович, К.Г. Стеценко; архітектори: Е.П. Брадтман, В.П. Моцок; біолог М.В. Кащенко; десятки інженерів, зокрема Є.О. Патон.

Строкатість складу власників лук’янівських особняків обумовили їх архітектурне розмаїття та широку палітру стилістичних рішень.

В особняку, розташованому майже навпроти брами сучасної Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (вул. Смирнова-Ласточкіна, 13) свого часу мешкали: історик, археограф і архівіст В. Романовський та історик архітектури І.В. Могрілевський. Увагу привертає декоративне оздоблення в дереві, виконане на початку ХХ ст. заїжджими з Росії теслями.

Прийоми української народної архітектури було використано при спорудженні за проектом арх. А. Добровольського особняка для сім’ї генерала М. Ватутіна (1948 р., вул. Артема, 46). У 1949 році будинок було передано подружжю — О. Корнійчуку (голова Спілки письменників України, лауреат Сталінських премій, драматург) і В. Василевській (польська письменниця). Цей ошатний двоповерховий цегляний, майже квадратний у плані з півкруглою терасою-верандою у центрі фасаду особняк високо піднятий над рівнем вулиці і розташований із значним відступом від «червоної лінії».

Зразок раннього модерну зберігся по вул. Нагірній, 14. Одноповерховий цегляний особнячок був зведений близько 1909 р. Головний вхід акцентовано урочистими двосторонніми сходами та високим порталом з невеликим круглим вікном-люкарною, охопленим підковоподібним лиштуванням, яке за формою «перегукується» з обрисами навісу ґанку. Оздоблений значно простіше тильний фасад звернений до подвір’я-садочка з фонтаном.

Оформлений у стилі модерн і особняк по вул. Студентській, 3. Він був зведений у 1910–1911 рр. на замовлення техніка шляхів сполучень, колишнього селянина В. Русакова за проектом, ймовірно, інженера І. Мацнєва. Будинок фактично складався з чотирьох квартир, лише одну з яких займав власник.

У формах пізнього модерну вирішений особняк, споруджений для міського архітектора Е.П. Брадтмана, вірогідно, за його ж проектом (1914 р., вул. Герцена, 6). 2,5-поверховий, цегляний, тинькований будинок має асиметричну об’ємно-просторову композицію, зумовлену вузькою ділянкою забудови.

Цікавими зразками житлової забудови міста доби історизму є особняки на Мельникова, 30 (1901 р.), Обсерваторній, 19 (1880 р., арх. О. Хойнацький), Овруцькій, 29 (ІІ пол. ХІХ ст.).

Типовим прикладом міщанського особняка кінця ХІХ століття, виконаного у цегляному стилі, є житловий будинок в садибі подружжя В. та М. Зевальдів (вул. Овруцька, 19). Окрім півтораповерхового особняка до складу садиби також входив одноповерховий цегляний флігель з каретником, стайнею, двома дров’яниками і льодовнею у підвалі (не зберігся) та фруктовий сад, що займав значну частину садиби.

Заслуговує на увагу садиба фармацевта О.Д. Більського (1893 р., арх. М. Казанський, вул. Герцена, 14), що складається із двох схожих за архітектурою особняків. Їх розташування серед ландшафтного парку, розбитого на місцевості, що круто уривається до приярків, утворених притоками р. Глибочиці, викликає асоціації із заміською резиденцією. Паркові насадження листяних та плодових дерев і чагарників гармонійно доповнено малими архітектурними формами пізнішого походження — містками, альтанкою, гротом, фазанником, парковою скульптурою. Як відомо, по аналогії з музичним твором, сад або парк «звучить» до тих пір, поки його «виконують», тобто доглядають. Слід констатувати, що незважаючи на те, що з часу заснування садиби пройшло понад 100 років, (за які вона неодноразово змінювала як своїх власників, так і функцію) органічне поєднання архітектури та природи своєю чарівністю ще й зараз справляє незабутнє враження, особливо у пору цвітіння бузку. Забудова садиби виконана у типово київському «віденському ренесансі». З 1930-х рр. використовувалась як резиденція найвищих посадових осіб УРСР. В особняку, розташованому праворуч, зокрема проживали: народний комісар внутрішніх справ УСРР комісар державної безпеки І рангу В.А. Балицький (1934–1937); партійний і державний діяч, перший секретар ЦК КП(б)У (з 1938, з перервою у квітні-листопаді 1947) М.С. Хрущов (1943–1949); партійний і державний діяч, перший секретар ЦК КПУ (1963–1972) П.Ю. Шелест. Особняк, розташований ліворуч, у 1930–1970-х роках використовувався для розміщення охорони і служб. У ті часи садиба була оточена високими глухими парканами з не менш глухими воротами та хвіртками і цікавитись, що за ними знаходиться, було небезпечно.

В 1978 р. садибу передано науково-дослідному інституту, заснованому 1929 р. як Український НДІ охорони материнства і дитинства.

На жаль, на сьогодні велика кількість особняків відійшла у небуття (зокрема садиба О.О. Мурашка по вул. Багговутівській, 25; будинок І. Щітківського по вул. Полтавській, 4. Зникла з часом давня забудова цілих кварталів. За відсутності інформації про історичну та архітектурно-художню цінність старі особняки змінили свою функцію і первісний вигляд, а сучасний стан багатьох із них залишає бажати кращого. Тому популяризація знань про розмаїтий світ київських особняків, можна сподіватись, сприятиме підтримці державою хоча б тих із них, які ще збереглись.

актуальная статья

Пасивний будинок

Після світової енергетичної кризи 1974 року у світовій будівельній і архітектурній практиці величезна увага приділяється економії паливно-енергетичних ресурсів, які витрачаються на теплопостачання будівель. При сучасних темпах використання природних джерел енергії (нафти, газу та вугілля), вони можуть закінчитися вже у найближчі 50 років. Безупинне зростання цін на викопні види палива змушує шукати альтернативні, більш дешеві та відновлювані джерела енергії.

продолжение